Чистотіл

Ареал природного зростання чистотілу дуже великий, тому важко зустріти людину, якій невідома ця рослина. Чистотіл – частий гість присадибних ділянок, з ним доводиться вести боротьбу, як і з бур’янами. Але чистотіл не даремно виявляє таку нав’язливість, адже ця рослина — справжній природний цілитель, і її лікувальні властивості наші предки застосовували ще з незапам’ятних часів. Існує повір’я, що ластівки збирають сік чистотілу для лікування своїх пташенят.

Використання чистотілу для лікування не тільки прерогатива народної медицини — цю рослину занесено до фармакопеї більшості країн світу.

Фармакологічні властивості чистотілу

Фармакологічна дія чистотілу обумовлена наявністю специфічних алкалоїдів у складі молочного соку. На відміну від соку маку (ці рослини належать до одного сімейства), сік чистотілу забарвлений у червоно-оранжевий колір і має характерний специфічний запах, а також виражений бактерицидний фунгістатичний ефект.

Чистотіл містить кілька основних алкалоїдів, які надзвичайно важко розділити, тому вони не застосовуються окремо. Хелідонін (споріднений морфіну) і так само, як і морфін викликає пригнічення нервової системи (отруєння цим алкалоїдом призводить до паралічу нервової системи). Гомохелідонін — відноситься до групи судомних отрут і володіє сильною анестезувальною дією. Протопин — надає дію на м’язи матки, також знижує реактивність нервової системи.

В експериментах препарати чистотілу затримували розвиток ряду онкологічних пухлин.

Застосування препаратів чистотілу має місце при лікуванні багатьох проблем, пов’язаних із захворюваннями печінки і жовчного міхура, великого переліку шлунково-кишкових захворювань тощо.

Протипоказання до лікування препаратами чистотілу

Будь-які алкалоїдні препарати (чистотіл підпадає під цю категорію) мають ряд протипоказань для лікувального використання.

Чистотіл категорично не дозволяється використовувати:

• для лікування дітей;
• під час вагітності та при грудному годуванні;
• для лікування осіб з непостійним психічним станом (психічні розлади, епілепсія);
• при стенокардії та інших серйозних захворюваннях серця.

При лікуванні чистотілом слід враховувати, що:

• препарати чистотілу знижують артеріальний тиск;
• алкалоїди чистотілу діють на перистальтику кишечнику подібно опіатів, викликають запори, що може погіршити стан хворого, який страждає хронічними запорами.

Чистотіл може викликати побічні явища внаслідок подразнення слизових оболонок: нудоту, блювоту, діарею.

При передозуванні препаратами чистотілу проявляються токсичні і галюциногенні властивості його основних алкалоїдів, що може призвести до втрати свідомості, паралічу, а в особливо важких випадках — до летального результату.

Переважне використання препаратів з чистотілу

Чистотіл – чудовий лікувальний засіб за умови чіткого дотримання дозування препаратів. Лікування препаратами чистотілу повинно проводитися під наглядом лікаря — самолікування неприпустимо!

Чистотіл використовують для лікування широкого спектру захворювань.

Хвороби і проблеми шкіри. Сюди відносять папіломи (бородавки, шпори), мозолясті нарости, грибкові захворювання, в тому числі й лишаї. Чистотіл можна застосовувати у вигляді ванн, компресів і примочок для очищення шкіри від гнійних інфекцій, при появі герпетичних та інших висипань, а також вугрової висипки. Анестезувальні властивості чистотілу дозволяють його використання для знеболювання при опіках.

Використання чистотілу доречно при гіпертонії, серцевих аритміях і атеросклерозі.

Чистотіл застосовується для лікування ендокринних захворювань, зокрема діабету і хвороб щитовидних залоз.

Часто чистотіл надає допомогу при лікуванні онкологічних хвороб, а також доброякісних пухлин.

Лікувальні властивості алкалоїду чистотілу проявляються при лікуванні хвороб жіночої статевої сфери.

Трава чистотілу використовується при ураженнях печінки, нирок, шлунку, легенів, кишечнику.

Хвороби печінки і жовчного міхура — головна сфера використання препаратів чистотілу.

Рецепти народної медицини

Для виготовлення препаратів рекомендується використовувати свіжу сировину, так як при висушуванні частина корисних речовин руйнується, що знижує ефективність лікувальних властивостей рослини. Крім того, при неправильному сушінні трава чистотілу швидко пліснявіє, через що сировина стає непридатною для виготовлення ліків.

Сік чистотілу, при необхідності тривалого зберігання, консервують, додаючи 1/4 частини 40% спирту (горілки).

Для приготування відвару заливають літром води чотири столові ложки трави чистотілу і варять протягом 10 хвилин після закипання. Відвар настоюють 8 годин. Застосовують його для зовнішнього використання (ванни, примочки) при лікуванні шкірних захворювань.

Для внутрішнього вживання роблять настої. Для цього одну столову ложку трави чистотілу заливають окропом (0,5 літра), після годинного настоювання проціджують. Рекомендується приймати по 100 мілілітрів чотири рази на день. Препарат має сечогінну дію, тому його рекомендують при набряках і водянках. Також засіб допомагає при гіпертонії.

Для лікування захворювань печінки народні цілителі рекомендують заварювати одну столову ложку суміші трав (чистотіл, квіти ромашки в рівних частинах) склянкою окропу, з подальшим настоюванням протягом чотирьох годин. Ця доза для разового вживання. Рекомендується приймати двічі на день, вранці і ввечері.

Готують і мазь з чистотілу шляхом змішування свіжого соку з вазеліном у співвідношенні 1:4. Як консервант додається карболова кислота (0,25% за об’ємом) або інший антисептик.

Стародавні лікарі часто прописували чистотіл, як правило, для лікування захворювань пов’язаних з роботою печінки.

Меліса лікарська

Практично кожен з нас впевнений, що йому знайома така рослина, як меліса, і безпомилково вказує на котовник. І в цьому немає нічого дивного. Справа в тому, що меліса і котовник відносяться до одного сімейства ясноткових (губоцвіті — застаріла назва) (Lamiaceae), вони зовні дуже схожі, так що по вигляду їх розрізнити зможе тільки досвідчений садівник. Розрізнити рослини можна по насінню, правда, без лупи тут не обійтися. Насіння меліси та котовника мають характерний вигляд; у меліси (латинська назва Melissa officinalis) одна біла плямка, а у котовника (по-латині іменується Nepeta cataria) — дві, ось і весь секрет. Якщо мова йде про ароматизовані напої (чай, компот), то для цієї мети можна використовувати, як мелісу, так і котовник. Ефірне масло обох рослин практично неможливо розрізнити за запахом. Якщо ж мова йде про лікувальні властивості, то тут заміна неприпустима, так як рослини надають різну фармакологічну дію.
Ефірна олія з меліси цінується у парфумерії, медицині та кулінарії, тому культуру вирощують в спеціалізованих господарствах у промислових масштабах. Насіння меліси розноситься вітром, тому рослина дичавіє — її нерідко можна зустріти на лісових узліссях і на засмічених місцях поблизу людського житла.
Меліса досить невибаглива до умов вирощування, хоча віддає перевагу жирним ґрунтам, рясно удобреним органікою. Для задоволення потреб невеликої сім’ї, досить висадити на присадибній ділянці три-п’ять кущів меліси.
Трава меліси внесена до реєстру лікарської сировини, як й інші подібні лікарські рослини.

Заготівля лікувальної сировини

Найбільша концентрація дієвих речовин, що накопичуються в траві меліси, спостерігається в фазі цвітіння — в цей період якраз і проводять заготівлю сировини, зрізуючи стебла на деякому рівні від поверхні ґрунту. Зрізана меліса здатна швидко відростати, тому за сезон можна отримати два або три зрізи.
Сушити траву рекомендується в природних умовах (на горищах, під навісами), але також допускається і штучне сушіння, при цьому температура не повинна перевищувати 40 °C, — щоб уникнути втрату цінного ефірного масла.
Зберігають траву меліси в герметично закритій тарі або багатошарових паперових мішках, картонних коробках.

Хімічний склад

Ефірне масло меліси володіє насиченим лимонним запахом, який обумовлений наявністю цитраля і цітронеллаля. Крім названих компонентів, до складу ефірної олії входить гераніол. Концентрація ефірної олії в квітучій траві доходить до 0,4%. В траві меліси виявлено дубильні речовини (близько 5%), аскорбінова (вітамін C), урсолова, кавова і олеанолова кислоти, втім, лікувальні властивості обумовлені саме наявністю ефірної олії.

Фармакологічна дія

Ефірна олія меліси впливає на смакові й травні рецептори, сприяє посиленню діяльності ШКТ. Біологічно активні речовини ефірної олії надають седативну (заспокійливу) дію на центральну нервову систему, внаслідок чого спостерігається зниження гостроти больових відчуттів. Меліса сприятливо впливає на серцеву діяльність, купірує напади тахікардії, зменшує ритм серцевих скорочень тощо.
При прийомі препаратів на основі меліси відзначається зниження артеріального тиску (котовник діє протилежним чином, тобто, при його використанні АТ підвищується).
Чай з мелісою надає делікатну проносну дію і незначно збільшує діурез. Цей напій є непоганою профілактикою під час спалаху інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів.
Мелісу можна використовувати при складанні рецептур багатокомпонентних трав’яних зборів. Наприклад, при лікуванні захворювань нервової системи, меліса чудово поєднується з пустирником, валеріаною, м’ятою перцевою. Для лікування захворювань серцево-судинної системи незайвим буде до меліси додати глід і пустирник. Дезінфікувальні та антипаразитарні властивості посилюються введенням листя евкаліпта. Травматичні ушкодження шкіри рекомендується лікувати з додаванням деревію, календули.

Препарати на основі меліси

Ефірна олія меліси. Препарат промислового виготовлення можна придбати в аптечній мережі, а при бажанні – приготувати в домашніх умовах. Зрозуміло, процес отримання ефірної олії в промисловості вимагає використання спеціальної апаратури, але і в квартирі легко знайти альтернативу. За великим рахунком, для виділення ефірного масла необхідно отримати перегрітий водяний пар, який проходить через ємність з сировиною, а далі згущується в холодильнику. Для відокремлення олії можна використовувати звичайний самогонний апарат — перегінний куб, в якому над рівнем киплячої води розташовується сито (друшляк) з травою меліси. Разом з пором захоплюються частки ефірного масла, яке збирається в приймачі над водою (через більш низьку щільність). До речі, при використанні висушеної трави, вихід ефірної олії збільшується. Мелісова олія використовується для приготування різних препаратів.
Настій. Для приготування настою потрібно вода, підігріта до 60 °C; на пів-літра рідини — 8 чайних ложечок подрібненого сировини. Настоювання проводять в термосі, по часу приблизно 4 – 6 годин. Приймають по 100 мл кілька разів на день. Настій меліси рекомендується використовувати при лікуванні широкого спектру захворювань: порушення в роботі шлункове-кишкового тракту, при проблемах з нервовою системою (мігрені, безсонні, перевтомі, надмірній дратівливості і перезбудженні тощо). Зовнішньо настій меліси показаний для приборкання зубного болю (полоскання) та лікування захворювань ясен. Сировину, що залишилася після приготування лікувального настою, можна використовувати у вигляді припарок — компресів на область ударів, при радикуліті і м’язових болях.
Настій з меліси. Ефірне масло меліси добре розчиняється в спирті — ця властивість використовується при приготуванні настоянки. На одну частину меліси буде потрібно три частини горілки (спирт 40% міцності). Настоювання проводять в закритому посуді протягом чотирнадцяти днів. Приймати настоянку можна всередину для лікування всього спектру захворювань, при яких доречно вдатися до допомоги меліси. Дозування та кратність прийому підбираються індивідуально — в цьому допоможе спеціаліст — лікар або адепт народної медицини. Зовнішньо настойку рекомендується використовувати при появі шуму у вухах — закапувати по 3 – 4 краплі у кожен слуховий прохід. Як стверджують народні лікарі, в більшості випадків ефект проявляється вже через 10 – 15 хвилин, а регулярні процедури протягом одного-двох місяців допомагають назавжди позбутися від недуги.
Ванни з мелісою. Ефірна олія меліси має цілющу дію не тільки при прийомі всередину — засіб можна використовувати для приготування ванн. Лікувальні ванни з мелісою часто рекомендують приймати паралельно з внутрішнім використанням препаратів, наприклад, при лікуванні м’язових і суглобових болів, при радикуліті, нервових розладах тощо. Для ванни потрібно приготувати міцний настій трави: на один літр рідини 50-60 грамів сухої (або свіжої) сировини. Готують настій в закритому посуді (термосі). Сировину слід залити киплячою рідиною і настоювати 10 – 15 хвилин, після чого влити в теплу ванну.

Лікувальні збори з мелісою

Збір №1. Рекомендується для підняття імунітету, а також при лікуванні захворювань, пов’язаних з перенапруженням нервової системи. Склад: листя евкаліпта, квіткові кошики деревію і трава меліси (1:2:3). На склянку окропу потрібно 2 столові ложки трав’яної суміші. Настоювати від 30 до 45 хвилин. Приймати по третині склянки перед їжею.
Збір №2. Використовується при появі герпетичних висипань. До складу збору входить трава меліси і листя черемхи — по три частини, а також по одній частині ялівцевих ягід і плодів горобини. На стакан киплячої рідини — одна ложка цілющої суміші. Через 45 хвилин настоювання в закритому посуді препарат готовий до вживання. Для смаку можна підсолодити медом. Пити по одній склянці тричі на добу.
Збір №3. Засіб використовується для полегшення відходження мокротиння і купірування нападів кашлю. Збір складається з рівних кількостей м’яти, меліси, лісової суниці і шавлії — використовуються листя зазначених рослин. На півлітра окропу — одна столова ложка збору трав. Настоювати до охолодження (приблизно 40 °C). Приймають настій по 1/3 – 1/2 склянки, в залежності від стану хворого і характеру захворювання.
Збір №4. Склад підібраний з метою зниження артеріального тиску. Інгредієнти: по 3 частини трави звіробою і астрагалу; по 2 частини плодів хмелю, квіток нагідок, листків м’яти і меліси; 1 частина чебрецю. Настоюється протягом півгодини одна ложка збору у 400 мл окропу. Приймати потрібно перед їжею по половині склянки.
Збір №5. Використовується на ранніх стадіях гіпертонії. Склад: 2 частини трави деревію, по 3 частини квіток глоду і листя меліси, 4 частини пустирника серцевого. На 250 – 300 мл окропу — одна столова ложка лікувальної суміші. Настоювати протягом години. Призначається в дозі по 100 мл за півгодини перед прийомом їжі. Під час лікування рекомендують виключити з раціону харчування білкову їжу, каву, копчення і приправи, знизити до мінімуму споживання цукру і солі. Тривалість лікування може бути до одного місяця, після чого необхідно зробити десятиденну перерву.

Унікальні рецепти народної медицини

Від випадіння матки. На один літр окропу — по 2 ст. ложки квіток глухої кропиви (відома під назвою “глуха кропива”), листя меліси лікарської і трави золототисячника малого. Настоювати протягом двох годин. Весь настій необхідно розділити на рівні порції і випити протягом доби, наприклад, у 5 – 10 прийомів.
При судинних спазмах. Препарат готується з використанням вина, типу “Кагор” (“мадера”, “вермут”). Трав’яний збір готується з наступних компонентів: плоди горобини червоної, ягоди глоду, лиття меліси, трава буркуну, квітки ромашки, жасмину. Всі компоненти беруть у рівній пропорції. На півлітра вина потрібно 50 грамів трав’яної суміші. Залити сировину у скляному посуді з герметичною пробкою (можна використовувати лабораторну колбу). Витримати на киплячій водяній бані потрібно приблизно протягом півгодини. Приймають ліки по дві чайні ложки один раз в день.

Лікувальні мазі

1. Від іхтіозу. Захворювання не настільки небезпечне, скільки неприємне, особливо при локалізації на видимих місцях (обличчя, шия, руки) — шкіра нагадує риб’ячу луску. Для лікування іхтіозу народними цілителями розроблено ефективний рецепт мазі. До складу трав’яного збору входять: з однієї частини парасольок квітучого кропу, кори дуба, листя меліси, трави хвоща польового і пелюсток троянди; чотири частини квіток нагідок (календули) і п’ять частин кореня реп’яха (лопух великий). На 250 мл оливкової олії потрібно 60 грамів трав’яної суміші. Сировину залити олією в глиняному посуді і варити на малому вогні чверть години. По закінченні варіння розтопити в олії бджолиний віск (20 грамів). Змазування уражених ділянок шкіри необхідно проводити 3 – 4 рази в день. Під час лікування не зайве приймати всередину спірулін. Зрозуміло, очікувати швидкого одужання не доводиться — лікування може тривати кілька років, але позитивний результат гарантований.
2. Мазь Івана Боровка. Засіб винайшов український народний цілитель, а вона призначається для використання при лікуванні радикуліту, відкладень солей (в суглобах і хребті), м’язових болів тощо. Для приготування олійної витяжки необхідні такі компоненти: корінь оману, лопуха і хрону; трава чистотілу, звіробою, меліси, листя подорожника і евкаліпта; квітки календули, плоди ялівцю. Всі інгредієнти, що входять до складу збору, беруть в однаковій ваговій пропорції (по 5 грамів). Компоненти потрібно подрібнити за допомогою кавомолки і залити гарячим кукурудзяним маслом (температура 120 °C). Скляний посуд, в якому готується витяжка, попередньо прожарюють на піщаній бані. Настоювання проводять протягом 40 днів (температура повинна бути в межах 40 – 50 °C). По закінченні терміну настоювання масло необхідно процідити через марлевий фільтр, додати по 5 грамів прополісу і квіткового пилку (перга) і кілька крапель ментолу. Далі настоюється ще 3 тижні. Масляна витяжка, по суті, це вже лікарський препарат, який можна використовувати при лікуванні травматичних пошкоджень, грибкових і інфекційних уражень шкіри, герпетичних висипань, дерматитів, екземи тощо. Компреси з масляною витяжкою можна використовувати при варикозі, тампони – при лікуванні геморою. Щоб отримати мазь, необхідно розчинити в 100 мл скипидару 20 грамів соснової живиці, потім змішати з масляною витяжкою в рівній пропорції (1:1). Мазь наноситься на шматок марлі (бинт, полотно) і прикладається на больову область, зверху компрес закривають пергаментом і закріплюють бинтовою пов’язкою. Зазвичай, лікувальний ефект проявляється вже через півгодини. Зберігається мазь до півтора років в прохолодному місці (на нижній полиці холодильника).

Побічні ефекти і протипоказання

На просторах Інтернету іноді зустрічаються вказівки щодо протипоказань до лікування з застосуванням меліси. Як ставитися до таких застережень, кожен може вирішувати сам, але служба охорони здоров’я Німеччини (чим не авторитет) заперечує які-небудь побічні дії при лікуванні з використанням препаратів меліси, а також робить акцент на повну відсутність протипоказань.

Виноград

ВИНОГРАД
Vitis vinifera L.

Родина виноградові - Vitaceae.

Опис

Багаторічна дерев'яниста кучерява рослина з вусиками стеблевого походження і простими черговими листками із прилистками. Дрібні квітки мають зародкову чашечку і зрослий віночок, що обпадає у вигляді ковпачка. Плоди - зелені або темно-червоні ягоди. Висота 1,5-4 м.

Час цвітіння

Травень — червень.

Місцеперебування

Розводиться як культурна рослина на плантаціях, у садах. Використовується також як декоративна рослина.

Частина, що використовується

Плоди (ягоди) і листки.

Час збору

Листки збирають у травні - червні, плоди - у серпні - вересні.

Хімічний склад

Відомо кілька тисяч сортів винограду, які сильно відрізняються по хімічному складу своїх плодів. Ягоди винограду містять цукри (18—20 %), органічні кислоти (близько 2,5 %) — винну, яблучну, лимонну, бурштинову, щавлеву, мурашину, саліцилову (сліди), солі калію, кальцію, магнію і заліза та подвійні солі цих же елементів, дубильні, пектинові і барвники, кверцетин, енін, глюкозиди моно- і дідельфінідіна і вітаміни ( А—0,02—0,12 мг%, B1 -сліди, B2—0,006 мг%.С—0,43—12,3 мг%). По своєму хімічному складу виноградний сік трохи подібний з жіночим молоком.

Листки містять цукри (близько 2 %), винну, яблучну і протокатехову кислоти, дубильні речовини, інозит, кверцетин, каротен, холін, бетаїн і алоксурові основи.

Застосування

Лікувальні властивості плодів винограду були відомі ще в стародавності, але наукове використання рослини почалося в XIX столітті.

Ягоди підсилюють обмін речовин в організмі, надають сечогінну і потогінну дію, збільшують відділення слизової дихальних шляхів і полегшують відхаркування. Клінічні дослідження показали, що тривале застосування пастеризованого виноградного соку впливає на організм людини. Виноградний сік поліпшує регуляцію кровообігу, знижує кров'яний тиск, а при зниженому - підвищує, наближаючи в обох випадках до норми (проф. Н. 3. Уміков).

Виноград широко застосовують при багатьох захворюваннях: загальному занепаді сил організму і відсутності апетиту, «блідій немочі» і анемії, початкових формах туберкульозу легенів, бронхітах і плевритах, хронічних запаленнях шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються запорами, підвищеній кислотності шлункового соку, геморої, подагрі, хворобах серця, печінки й нирок.

У народній медицині відвар сушеного винограду з невеликою кількістю цибульного соку також вживають як гарний засіб при кашлі і захриплості голосу. Ягоди приймають і при шкірних захворюваннях.

У науковій медицині виноград застосовують при зниженому харчуванні, порушенні обміну речовин, анемії, виснаженні нервової системи, нефритах, хворобах шлунково-кишкового тракту (функціональні неврози з підвищеною кислотністю), при хронічних бронхітах і як загальзміцнювальний засіб при туберкульозі. З винограду виробляють препарат натурозу, що застосовують для внутрішньовенних ін'єкцій при великих втратах крові, при колапсі і шоку.

Виноградолікування в нас широко застосовується на курортах Південного берегу Криму, де воно поєднується із кліматотерапією. Є спеціальні лікувальні сорти винограду.
Листки володіють антисептичною, протизапальною, кровоспинною і ранозаживляючою дією.
Порошок сушених листків приймають усередину (від 2 до 4 г) як кровоспинний засіб при маткових кровотечах.

Відвар і водний настій листків уживають для полоскання горла при ангіні і для обмивань при хворобах шкіри. Здрібнені листки, прикладені до гнійних ран і виразок, сприяють більш швидкому їхньому загоєнню.

Листки на Кавказі вживають у їжу.

Барвінок

БАРВІНОК МАЛИЙ
Vinca minor L.

Родина барвінкових - Apocynaceae.

Опис

Вічнозелений невеликий чагарничок з лежачими гіллястими і прямостоячими цвітущими стеблами. Листки супротивні, з короткими черешками, еліптичні, загострені, зверху блискучі, шкірясті. Квітки одиночні, досить великі (1-3 см), синьо-блакитні, з воронкоподібним віночком з п'яти зрослих пелюстків. Віночок з довгою вузькою трубкою. Тичинок п'ять, зав'язі маточки дві з одним загальним стовпчиком. Плід - дві циліндричні листівки. Висота 10-20 см. Час цвітіння. Травень. Поширення. Зустрічається в дикому виді на Україні, у Криму, на Кавказі і зрідка в південній, середній і західній смугах європейської частини РФ.

Місцеперебування

Росте по узліссях лісів, чагарниках, степових схилах, часто розводиться в садах і парках як гарна декоративна рослина.

Частина, що використовується

Трава (стебла, листки, квітки).

Час збору

Травень.

Хімічний склад

Вивчений недостатньо. Відомо, що рослина містить алкалоїди (винин, пубесцин, мінорин), які володіють гіпотензивною (знижує кров'яний тиск) дією, урсолову кислоту, рутин і інші активні речовини. Рослина сильно отруйна.

Застосування

Барвінок як лікувальний засіб застосовували ще в далекій давнині. У середні століття йому приписували чудодійну силу і вважали талісманом, що охороняє від влади диявола і злих сил.

Рослина широко вживається в народній медицині багатьох країн у якості в'язкого, кровоспинного, ранозаживляючого і «кровоочисного» засобу. Останнім часом встановлено, що екстракт рослини має здатність сильно знижувати кров'яний тиск.

Внутрішнє застосування барвінку, як сильно отруйної рослини, вимагає великої обережності.

Айва звичайна

Айва звичайна
Cydonia oblonga Mill. (Cydonia vulgaris Pers.).

Родина розові - Rosaceae.

Підродина яблуневі - Pomoideae.

Народні назви:

бодряна, бедрянка, гуна, квит, квитове дерево.

Опис

Невелике дерево з темно-сірою корою. Молоді пагони шерстисто-повстяні. Листки яйцеподібні, темно-зелені, знизу опушені. Квітки одиночні, великі, рожево-білі, з п’ятипелюстковим віночком, багатьма тичинками, однією маточкою з п'ятьма зрослими при основі стовпчиками і нижньою зав'яззю. Плоди овально-кулясті або грушоподібні, слабо ребристі, жовті, ароматні, з солодкуватою терпкою м'якоттю. Насіння червоно-коричневе. Висота 1,5-5 м.

Час цвітіння.

Травень - червень. Плоди дозрівають у вересні-листопаді.

Поширення.

Зустрічається в дикому вигляді в лісах Дагестану, Азербайджану, Грузії, Абхазії і Криму. Культивується на Кавказі, у Криму, Середній Азії і в Україні. Є багато сортів айви. Батьківщина - Персія, Греція.

Де росте?

Росте дико на рівнинах, у нижньому гірському поясі на лісових галявинах і на берегах водойм.

Частина, що використовується.

Плоди і насіння.

Час збору.

Вересень - листопад.

Хімічний склад.

Зрілі плоди містять до 10,85 % цукрів (глюкоза, фруктоза і сахароза), дубильні речовини (0,66 %), азотисті речовини, протопектини (4,7 %), яблучну, винну, лимонну кислоти, вітамін C (10-20 мг%), ефірну олію і фітонциди. У насіннях є близько 20 % слизу, що легко розбухає у воді, жирна олія (до 20 %), крохмаль, дубильні і білкові речовини і глюкозид амигдалін (0,53 %).

Застосування

Плоди володіють в'язкою, сечогінною, кровоспинною і антисептичною дією і властивістю припиняти жовчну і слизову блювоту, насіння - пом'якшувальними, обволікальними, антисептичними і протизапальними властивостями.

Як лікарський засіб айва використовувалася ще в древній медицині. У народній медицині багатьох країн відвар плодів (компот) і варені плоди широко застосовують при шлунково-кишкових захворюваннях для поліпшення діяльності травного тракту. Терті варені плоди також приймають при хворобах печінки, кровохаркання і як протирвотний засіб.

Широко застосовують і слизовий відвар насіння. Його використовують при поносах, кровохарканні, маткових кровотечах.

Зовнішньо відвар насіння вживають як примочки при очних захворюваннях, для полоскань при ангінах , для обмивань і втирань як косметичний засіб, що пом'якшує шкіру.

Бальзамін

Рід Бальзамін (Impatiens L.) нараховує понад 500 видів однорічних і багаторічних трав'янистих рослин родини бальзамінових. Він має ще кілька ніжних назв: вогник, недотрога.

Бальзаміни - одні з найбільш стародавніх кімнатних рослин, завезені в Європу в 1596 році і вже більше чотирьох сторіч ростуть на підвіконниках. А походять вони із тропічних лісів Занзібара, зустрічаються також і в Східній Індії, а деякі їхні види ростуть у Середній Азії, де з коріння дістають жовто-червону фарбу (хну). Не тільки корінь, але і листки, і квіти виділяють жовтий сік.

Бальзаміни - однолітні і багаторічні рослини. Багаторічні види в наших умовах - кімнатні рослини, а однолітні ми можемо бачити на клумбах. Стебла рослин тендітні, гладкі, соковиті, гіллясті. Листя довжиною 8-12 см, овальні або ланцетні, зубчасті, на м'ясистих черешках, зелені або пурпурно-бронзові. Цвітуть бальзаміни дуже рясно майже цілий рік, квітки без запаху. Залежно від сорту можуть бути махровими і різного відтінку, крім голубого і чисто жовтого. Після запилення квітів бальзаміну утворюються м'ясисті зелені плоди, які швидко висихають і перетворюються в коробочку. Вартує тільки злегка до неї доторкнутися, як вона лопається, вистрілює досить великим насінням і скручує свої стулки досередини, тому в «народі» його називають недотрога. Бальзамін - тендітна рослина, іноді має потребу в опорі. Дорослі рослини щорічно обрізаються, регулярно прищипують молоді рослини - це стимулює появу нових пагінців, формування гарного куща з суцвіттями.

Інтенсивна селекція дозволила вивести безліч гібридів і сортів, у тому числі багаторічних рослин, що розрізняються по висоті, забарвленню, розміру і степеню махровості квітки. Серед бальзамінів особливо відомі такі декоративні види:

Більшість сучасних гібридів виведені від бальзаміну Валера (Impatiens walleriana). Сюди відносять Бальзамін султановидний (Impatiens Sultani) із зеленими стеблами і листям, Бальзамін Полотна (Impatiens Holstii)— із зеленим, зазвичай з коричнюватим відтінком листя і червонуватими стеблами, на кінцях яких розташовані досить великі одиночні квітки. Вони можуть бути простими і махровими найрізноманітнішого забарвлення.

Новогвінейські гібриди бальзаміну (Impatiens New Guinea), що виведені від бальзаміну Хокера (Impatiens Hawkeri),мають більші квітки, що розпускаються протягом всього року. Листя від бронзового до яскраво-зеленого кольору, іноді з жовтою серединою, перевершують по розмірах листя бальзаміну Валлера.

Бальзамін ніамейський (Impatiens niamniamensis) з надзвичайними квітками у формі квасолі – довговічний колекційний екземпляр. Його забарвлення буває червоного, рожевого відтінку або двоцвітне - червоно-жовте.

Бальзамін повсюдно можна бачити на вікнах квартир, шкіл, дитячих садках і інших установ.

Догляд за Бальзаміном

Місце розташування: бальзамін невибагливий до освітлення, але для гарного цвітіння необхідно кілька годин у день яскравого світла, але від пекучих променів краще приберегти. Добре підходить східне і західне вікно. У літній період можна виносити на відкрите повітря, але варто захистити рослину від прямих сонячних променів і опадів.

Температура: оптимальна температура повітря 20-22°C, узимку не нижче 15°C. При тривалому охолодженні листя обпадає.

Полив: у весняно-літній період бальзамін поливають регулярно і рясно, узимку полив зменшують, не допускаючи пересихання земляної грудки і застою води в піддоні.

Вологість повітря: якщо температура вище 20°C, потрібно обприскувати 2 рази на день, уникаючи потрапляння води на квітки. Для підвищення вологості повітря поставте горщик з рослиною на піддон з вологим гравієм. При низькій вологості квітки обпадають.

Підгодівля: підгодовувати треба бальзамін із травня по вересень кожні 15 днів половинною дозою мінерального добрива. Варто уникати надмірного внесення азотних добрив, що може спровокувати занадто сильний ріст і загальмувати утворення квіток.

Пересадження: відразу після придбання бальзамін пересаджують у тісний горщик, так можна стимулювати цвітіння. Бальзаміни невибагливий до ґрунту. Може рости майже в будь-якій живильній і пухкій землі. Згодом бальзаміни втрачають свою декоративність, і їх варто обновляти живцюванням кожні 2 роки.

Розмноження: розмножуються бальзаміни дуже легко - насіннями або живцюванням верхівок пагонів.

Навесні і влітку зрізують стебла довжиною 8-10 см, укореняють у воді або у вологому піску. Укорінюються черешки через 14-16 днів, а через 2-3 місяці молоді рослини розцвітають.

Насіння висівають у лютому-березні в тепличках або парниках. Проростають вони протягом 3-4 тижнів при температурі 23-25°C.

Шкідники: при занадто сухому повітрі бальзамін може уражатись павутинним кліщем (у міжвузлях на стеблах з'являється павутина, листя стає млявим та обпадає). Також небезпечна попелиця та білокрилки, які поселяються цілими колоніями. Рослину протерти мильною губкою і обмити під теплим душем. При сильному ураженні рослину обприскують 0,15% розчином актеліка ( 1-2 мл на літр води).

Ахіменес

Ахіменес (Achimene) належить до сімейства геснерієві, його батьківщина тропічна частина Америки.

Це багаторічна декоративна рослина висотою 30-50 см, що гарно цвіте. Восени стебла та довгасті темно -зелені листки відмирають, але в землі зберігаються бульбини. Квіти в ахіменеса трубчасті, білого, фіолетового, блакитного, рожевого чи червоного кольорів. Цвітіння тривале - із червня по жовтень.

Догляд

Ахіменес віддає перевагу теплому, напівзатіненому місцю, але не любить потрапляння прямого сонячного проміння і перепадів температури. Ці рослини чудово виглядають у підвісних кошиках, якщо встановити поряд рослини різного окрасу. Влітку рослину виносять на повітря та розміщають у тінистих місцях.

Під час цвітіння рослину потрібно рясно поливати теплою водою та підживлювати повним комплексом мінеральних добрив кожні 14 днів, до того ж перша підгодівля здійснюється через 6 тижнів після появи пагонів.

Шкідники та хвороби

Велику шкоду рослині наносять попелиці, тріпси та кліщі. При надлишку вологи на рослині з'являється сіра гнилизна